Публикации

Адвокатами АО «ФИНЭКС» ведется активная деятельность по освещению актуальных правовых проблем в печатных средствах массовой информации. Мы всегда готовы поделиться с Вами своим взглядом на проблемные вопросы применения действующего законодательства.

ПРАВО ПРЕДПРИНИМАТЕЛЯ НА АМОРТИЗАЦИЮ НАЛОГОВАЯ СЛУЖБА ОТРИЦАЕТ ПОТОМУ, ЧТО - ПОТОМУ

Проблема неправильного применения норм законодательства налоговыми органами и трактования ими налогового законодательства в авторском, «слегка» творческом, стиле противоречит положениям Налогового кодекса по таким вопросам:

1. Право физических лиц предпринимателей на амортизацию основных средств;

2. Право на увеличение суммы амортизации на сумму ремонтов и улучшений основных средств;

3. Включение в суммы НДС, уплаченные продавцам при покупке основных средств, в налоговый кредит.

 

ВРОДЕ И ЕСТЬ, А ВРОДЕ И НЕТ: ПРАВО ФИЗИЧЕСКИХ ЛИЦ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЕЙ НА АМОРТИЗАЦИЮ ОСНОВНЫХ СРЕДСТВ

 

В состав расходов физического лица – предпринимателя на общей системе налогообложения амортизация, начисленная на объекты основных средств и нематериальных активов, при условии, что их использование связано с получением дохода, должна включаться это прямо предусмотрено нормами налогового кодекса (далее - НК).

Согласно п. 177.4 НКУ к расходам предпринимателя на общей системе налогообложения относятся документально подтвержденные расходы, включаемые в расходы производства, согласно разделу III «Налог на прибыль предприятий» данного Кодекса.

Исходя из положений п. 138.8 НКУ, амортизация производственных основных средств включается в расходы операционной деятельности в составе себестоимости реализованной продукции, выполненных работ или оказанных услуг.

Перечисленные нормы НКУ свидетельствуют о праве предпринимателей на отражение в составе расходов сумм амортизации. Но несмотря на прямую норму налоговые орган считают, что включать амортизацию основных средств и нематериальных активов в состав налоговых расходов предприниматели не могут, поскольку законодательством не предусмотрено для них ведение бухгалтерского учета.

Это является безосновательным, так как в ст. 177 НКУ, регулирующей налогообложение доходов предпринимателя, не указано, что амортизация подтверждается данными бухгалтерского учета. Напротив, в п. 177.10 НКУ установлено, что предприниматель обязан вести не бухгалтерский учет, а учитывать все расходы и доходы в Книге доходов и расходов. Данная норма не связывает процесс документирования налогового учета и отчетности предпринимателя с обязательным ведением бухгалтерского учета. Такое требование п. 44.2 НКУ установлено только для плательщиков налога на прибыль, т. е. юридических лиц и их обособленных подразделений.

Единственное требование к ведению учета – это необходимость документального подтверждения расходов, связанных с хозяйственной деятельностью, регламентируют пункты 177.2 и 177.4 НКУ.

Порядок начисления амортизации регулируется статьями 144 – 146 раздела III НКУ. Следовательно, для того чтобы предприниматель на общей системе налогообложения имел право включить амортизацию в расходы, он должен вести учет по налоговым правилам, изложенным в этих статьях, и данные учета заносить в Книгу доходов и расходов. Для этого ему достаточно подтвердить суммы амортизации, включаемые в расходы, соответствующими первичными документами и данными расчета амортизации, позволяющими налоговикам проверить его правильность и соответствие его нормам начисления амортизации, изложенным в статьях 144 – 146 НКУ.

Для подтверждения сумм амортизации, включаемых в состав расходов, предприниматель на общей системе налогообложения может использовать в качестве первичных документов типовые формы первичной учетной документации.

Амортизацию необходимо начислять по каждому объекту основных средств с учетом даты ввода его в эксплуатацию, нормы амортизации, в зависимости от группы, к которой относится основное средство, а также установленного срока полезного использования и выбранного метода начисления амортизации.

При составлении расчета амортизации следует руководствоваться положениями ст. 144 – 146 НКУ, в которых изложен порядок признания объектов амортизации и определения их стоимости, методы начисления амортизации и классификация групп основных средств и прочих необоротных активов. Расчет амортизации нужно оформить в виде первичного документа, т. е. документа, имеющего обязательные реквизиты.

Для учета общей суммы начисленной амортизации по всем объектам за месяц данные о начисленной амортизации переносятся в сводную форму, где они суммируются, а полученный результат отражается в Книге учета доходов и расходов.

Также стоит обратить внимание на однобокость трактования норм законодательства налоговыми органами, когда в разъяснениях ГНСУ или Миндоходов не раз говорило, что предприниматель не имеет право на амортизацию так, как Закон от 16.07.99 г. № 996-XIV «О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине» не обязывает физлицо-предпринимателя вести бухучет. НО вот тут нужно сказать: да закон не обязывает вести бухучет, но и не запрещает, это право предпринимателя и налоговый орган запретить ему это сделать НЕ МОЖЕТ.

Вообще если в отношении амортизации или других налоговых расходов, в ІІІразделе НК и упоминаются стандарты бухгалтерского учета, то только в контексте где-то содержания: «расходы признаются по правилам бухгалтерского учета», но ни одна норма налогового кодекса не обязывает предпринимателя вести бухучет, чтобы иметь право на расходы или амортизацию.

Кстати, рекомендации налоговых органов о включении расходов на покупку основных средств в налоговые расходы являются противоправными, и, как правило, если такие рекомендации  выполнять, то сам же фискальный орган-советник снимает с налоговых расходов расходы на покупку основных средств.

 

ПРАВА НА УВЕЛИЧЕНИЕ СУММЫ АМОРТИЗАЦИИ НА СУММУ РЕМОНТОВ И УЛУЧШЕНИЙ ОСНОВНЫХ СРЕДСТВ

 

В соответствии с п. 144.1 НК Амортизации подлежат:

• расходы на приобретение основных средств, нематериальных активов и долгосрочных биологических активов для использования в хозяйственной деятельности;

• расходы на самостоятельное изготовление (создание) основных средств, нематериальных активов;

• расходы на проведение ремонта, реконструкции, модернизации и других видов улучшения основных средств, превышающих 10 процентов совокупной балансовой стоимости всех групп основных средств, подлежащих амортизации, на начало отчетного года;

• сумма переоценки стоимости основных средств.

Это также прямая норма, которую невозможно трактовать иначе, она прямо предписывает право налогоплательщика на увеличение суммы амортизации за счет расходов на ремонт и улучшение основных средств.

 

ВКЛЮЧАТЬ СУММУ НДС ПРИ ПОКУПКЕ ОСНОВНЫХ СРЕДСТВ В НАЛОГОВЫЙ КРЕДИТФИСКАЛЬНЫЕ ОРГАНЫ РАЗРЕШАЮТ, НО ТОЛЬКО НА СЛОВАХ

 

По вопросу налогового кредита, сформированного при покупке основных средств, есть консультация в журнале «Вестник налоговой службы» от 23.11.2012 р., № 44, где справедливо отмечено, что:

«Общий порядок формирования налогового кредита по НДС как для юридических лиц, так и для физических лиц, зарегистрированных плательщиками НДС, регламентировано ст. 198 Налогового кодекса, в соответствии с п. 198.3 которой налоговый кредит отчетного периода определяется исходя из договорной (контрактной) стоимости товаров / услуг, но не выше уровня обычных цен, определенных в соответствии со ст. 39 этого Кодекса, и состоит из сумм налогов, начисленных (уплаченных) плательщиком налога по ставке, установленной п. 193.1 ст. 193 Кодекса, в течение такого отчетного периода в связи с:

• приобретением или изготовлением товаров (в том числе при их импорте) и услуг с целью их дальнейшего использования в налогооблагаемых операциях в пределах хозяйственной деятельности плательщика налога;

• приобретением (строительством, сооружением) основных фондов (основных средств, в том числе других необоротных материальных активов и незавершенных капитальных инвестиций в необоротные капитальные активы), в том числе при их импорте, с целью дальнейшего использования в налогооблагаемых операциях в пределах хозяйственной деятельности плательщика налога .

Согласно п. 198.6 ст. 198 Налогового кодекса не относятся к налоговому кредиту суммы налога, уплаченного (начисленного) в связи с приобретением товаров / услуг, не подтвержденные налоговыми накладными (или подтвержденные налоговыми накладными, оформленными с нарушением требований ст. 201 настоящего Кодекса) или не подтвержденные таможенными декларациями, другими документами, предусмотренными п. 201.11 ст. 201 указанного Кодекса.

Так что особых условий для формирования налогового кредита для физических лиц - субъектов хозяйствования, зарегистрированных плательщиками НДС, Налоговым кодексом не предусмотрено»

С таким выводом нельзя не согласиться, однако на местах налоговые органы фактически игнорируют требования законодательства и снимают как амортизацию по основным средствам, так и налоговый кредит, на основании того, что снята амортизация – это полная безграмотность и просто преступные действия.

Также хотим отметить, что ложкой дёгтя в указанной статье, является фраза (формулировка, которую часто используют налоговые органы в актах проверки):

«Вместе с тем следует отметить, что с учетом положений ст. 325 Гражданского кодекса право частной собственности на имущество принадлежит физическому лицу, а не физическому лицу - субъекту хозяйствования, что, в свою очередь, не дает возможности считать имущество, находящееся в частной собственности физического лица, основными средствами предприятия - физического лица»

Во-первых, эта фраза не соответствуют тому, что указано в ст. 325 ГК, цитируем:

«                                             Статья 325. Право частной собственности

1. Субъектами права частной собственности являются физические и юридические лица.

2. Физические и юридические лица могут быть собственниками любого имущества, за исключением отдельных видов имущества, которые в соответствии с законом не могут им принадлежать.

3. Состав, количество и стоимость имущества, которое может находиться в собственности физических и юридических лиц, не ограничены.

Законом может быть установлено ограничение размера земельного участка, который может быть в собственности физического и юридического лица.»

Во вторых, из статьи следует только один вывод, что субъектами частной собственности являются физические и юридические лица, такой категории как субъект права собственности физическое лицо-предприниматель не существует. Существует только категория физическое лицо, и все имущество, собственником которого является это физическое лицо можно разделить, при условии осуществления ним хозяйственной деятельности на два вида:

- имущество, которое используется в хозяйственной деятельности (о чем должны свидетельствовать первичные и другие документы);

- имущество, которое не используется в хозяйственной деятельности.

Собственник имущества один – физическое лицо, которое отвечает всем своим имуществом за результаты совей деятельности, а не имуществом зарегистрированным на предпринимателя. Кстати, если вникнуть в порядок регистрации прав собственности на транспортные средства другое движимое или недвижимое имущество, то стоит отметить, что регистрация прав может быть проведена только на физическое лицо, а не на предпринимателя.

А ВОТ РЕШЕНИЕ ВЫСШЕГО АДМИНИСТРАТИВОГО СУДА (на языке оригинала)

«ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

18.08.2014 р.

N К/800/55889/13

 

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Цвіркуна Ю. І. (суддя-доповідач), Блажівської Н. Є., Сіроша М. В., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року у справі N 2а-6158/12/1470 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, встановив:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.11.2012 року N 0006421720 в частині визначення основного грошового зобов'язання на суму 93152,14 грн. та штрафної санкції на суму 23288,03 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 03.12.2013 року замінено Державну податкову інспекцію у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, відповідачем складено акт від 26.09.2012 року N 638/17-208/НОМЕР_1, яким встановлено порушення п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011 рік у сумі 110710,73 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.11.2012 року N 0006421720, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на доходи з фізичних осіб на загальну суму 138388,41 грн., в тому числі за основним платежем 110710,73 грн. та 27677,68 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо правомірного віднесення позивачем до складу витрат витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів та неправомірного застосування до позивача суми штрафних (фінансових) санкцій за вказане порушення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно із п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу Українивизначено, що до витрат операційної діяльності відносяться витрати визначені згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Підпункт "г" підпункту 138.8.5 пункту 138.1 Податкового кодексу Українипередбачає, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів є витратами операційної діяльності та можуть бути віднесені фізичною особою - підприємцем до витрат, пов'язаних з господарською діяльністю.

Встановлено, що основним видом діяльності позивача є організація вантажних перевезень та інша діяльність вантажного транспорту.

Суди попередніх інстанцій, встановивши документальне підтвердження витрат, пов'язаних з купівлею та замінюванням акумуляторів, повітряних, паливних та мастильних фільтрів, сайлентблоків, ступіц, ресорів, автошин та інших запасних частин, що були використані для поточного ремонту автомобілів, підтвердження витрат на придбання будівельних матеріалів (метал, швелер, профнастил, козирок, каркас) для ремонту корпусів рефрижераторів, а також підтвердження витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів, дійшли обґрунтованого висновку про врахування позивачем цих витрат під час визначення оподаткованого доходу.

В іншій частині позовних вимог суди обґрунтовано відмовили, враховуючи придбання позивачем товарів, які непризначені для використання у господарській діяльності на суму 7666,67 грн., а також відсутність первинних документів на підтвердження витрат на суму 106027,96 грн.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 2211, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року у справі N 2а-6158/12/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України. …»

ВЫДЕРЖКИ ИЗ НАЛОГОВОГО КОДЕКСА:

Приложение к письму «Нормативная база» № 1

 

«177.4. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.»

Стаття 138. Склад витрат та порядок їх визнання

138.1. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

·         витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

·         інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

·         крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Умовно витрати можна розподілити за порядком визнання витрат на:

·         Витрати операційної діяльності;

·         Інші витрати.

Витрати операційної діяльності є витратами, що формують собівартість реалізованих товарів та визнаються відповідно до 138.4 ПК:

«138.4. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг

Інші витрати (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати інші витрати звичайної діяльності) визнаються відповідно до 138.5 ПК:

«138.5. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку…»

138.3. У цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

 

1. ОПЕРАЦІЙНІ ВИТРАТИ ТА АМОРТИЗАЦІЯ, ЯКА  ВІДНОСИТЬСЯ ДО ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ

 

138.1.1. Витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

138.2. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

138.8. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

·         …

·         амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

·         загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

·         …

138.8.5. До складу загальновиробничих витрат включаються:

б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

 

2. ІНШІ ВИТРАТИ

2.1. Амортизація віднесена до адміністративних витрат

138.10. До складу інших витрат включаються:

138.10.2. адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

2.2. Амортизація віднесена до витрат на збут

138.10.3. витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг:

д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

2.3. Амортизація віднесена до інших операційних витрат

138.10.4. інші операційні витрати, що включають, зокрема:

б) амортизацію наданих в оперативну оренду необоротних активів; амортизацію необоротних та нематеріальних активів у складі об'єктів, отриманих у концесію відповідно до Закону України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності";

2.4. Амортизація віднесена до інших витрат звичайної діяльності

138.10.6. інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема:

ж) витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів (крім тих, вартість та строк використання яких відповідають ознакам, встановленим для основних засобів розділом I цього Кодексу, та підлягають амортизації у складі нематеріальних активів), виданих державними органами для провадження господарської діяльності, в тому числі витрати на плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг.

ОБ’ЄКТИ АМОРТИЗАЦІЇ

144.1. Амортизації підлягають:

·         витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

·         витрати на самостійне виготовлення (створення) основних засобів, нематеріальних активів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні (створенні) основних засобів та нематеріальних активів;

·         витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

·         витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

·         капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання (створення) об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 цього Кодексу;

·         сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу;

·         вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів,

·         вартість основних засобів, безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, у разі виконання зобов'язань за гарантією Кабінетом Міністрів України,

·         вартість безоплатно отриманих для експлуатації підприємствами залізничного транспорту загального користування основних засобів транспортної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств;

·         вартість основних засобів, визначена на рівні звичайної ціни, отриманих в концесію відповідно до Закону України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності".